Пломбір на паличці

Разом з млою і завірюхою носилися по полю футболісти.

Коли вся країна чекала початки матчу БАТЕ — «Динамо» (Київ) з однією лише метою — включити телевізор і хоч одним очком поглянути, «як вони там збираються грати в таку холодину?», варіантів для початку звіту рецензії залишається небагато. Наприклад, такий — оптимістичний: «Яка ніч! Мороз тріскучий, на піднебінні ні єдиної хмари.» Але БАТЕ програв. Причому крупно. Та і гра була так собі. Тому потрібне что–то менш життєстверджуюче. Ось це, здається, сповна сгодится. «Звечора, ти пам'ятаєш, завірюха злилася, на каламутному піднебінні мла носилася.»

Разом з млою і завірюхою носилися по полю футболісти. Прагнули ворушитися, аби не замерзнути. Зима, мороз і завірюха перетворили футбол на екстремальне випробування для всіх: суддів, гравців і, звичайно, уболівальників. Отстоять майже дві години на тій, що продувається всіма вітрами трибуні — це стрес для організму. А коли ще і на полі твориться казна-що, коли замість очікуваного драйву швидкісних гонок бачиш обережну їзду по ожеледі, крізь хмари похмурі жовтіє бажання піти в тепло, де гарячий чай і грілка під бік. І тому уболівальники переважно «сумні сиділи».

Якщо нині подивитися у вікно об'єктивності, то в цих 1:4 загалом немає нічого страшного. І, їй-богу, сміх розбирає від задертих після гри носів київських суперзірок — Олега Гусина, Артема Мільовського, Андрія Ярмоленко. До Олександра Заварова, Олега Блохина і Володимира Бессонова ним, як поетові Ляпісу–Трубецкому з його можливим в наші дні «Служив Гаврила футболістом» до Пушкіна, — дуже і дуже далеко, ця дорога навіть поза зоною видимості і найсміливіших прогнозів. А дивися ж ти, заговорили:

— Ми повинні були ще в Києві їх ставити на місце, якби в першому таймі реалізували всі моменти, які у нас були. Але ми довели, що це дворова команда. Лише футболісти пивзаводу можуть до гри розповідати таке. На футбольному полі виявилося все по-іншому.

Ну, якщо вже заговорили про пивзавод, то я тоді про рибу. Вона є, як відомо, «першій свіжості», яка лише з гачка, ще жива і б'є хвостом, а морожена. Ви яку виберете? Ось так і з матчем БАТЕ — «Динамо». З тією лише різницею, що вибирати не доводилося: зима не офіціант і меню вона не приносить. Їй не скажеш: «Слухай, ти почекай днинку, не наставай доки, нам тут у футбол зіграти треба. А потім — будь ласка: приходь і володарюй». Тому футболісти на полі нагадували пломбір на паличці: одні в білій глазурі, інші — в жовтій. Виграли ті, що в білій, — їм більше потрібно було, адже БАТЕ вже забезпечив собі місце в плей-офф, а ось кияни на той момент ще немає.

Можна, звичайно, сказати, що разом з морозом «наморозив» і наш чемпіон. І невідомо ще, хто більший. Але якось не хочеться ці «90 хвилин на виживання» взагалі називати футболом (сюди б закинути Беара Гріллса, ведучого пригодницької передачі на каналі «Діськавері» «Вижити за будь-яку ціну», поглянули б, як би він покрутився). Це не футбол був, а суцільна фантасмагорія. Vip–ложа, наприклад, більше схожа на чум, з якого за матчем спостерігали лише очі персон, що розташувалися там, — все інше було щільно укутано теплими і, напевно, дорогими капюшонами, шарфами, шапками — хто на що здатний. Ну як не фантасмагорія, коли морозиво на полі грає у футбол, а стежать за всім цим безумством ніндзя? Саме невловимих середньовічних японських лазутчиків нагадували судді за воротами, що замотали особу чорними хустками.

Ображені нічиєю в першому поєдинку і глибоко незадоволені провальним сезоном в цілому, кияни дуже прагнули виправити цю криву самооцінки, що впала. Можна навіть передбачити, що вони з штанів виплигнули б, але було для цього дуже холодно. Зігріваючи самолюбивість, вони підсмажували свої амбіції з таким задоволенням, з яким звичайно баба смажить на Різдво ковбасу. І після матчу ходили гоголем. Здавалося навіть, що з їх роздягальні доносилися грім, регіт і веселі пісні, кто–то серед всього цього гамору відчайдушно смажив на баяні, автори забитих голів пустилися у відважну козацьку присядку, а тренери, одягнені в татарські широкі плаття, з чаркою в руках ходили і пригощали все це збори. Можливо, так і було. Втім, навряд чи, адже причин веселитися у динамівців немає: у Лігу чемпіонів вони не попали, чемпіонами країни не стали, та і взагалі результатами колись великий клуб давно не блищить — в міжсезонні їх чекає зміна тренера і масштабна прополка складу, а це не привід для горілки і ватрушок.

БАТЕ, звичайно, був не той: мерзлий, неповороткий, несмачний. Полярний футбол — не їх гра, та і втомилися, напевно, з незвички за такий довгий і найвдаліший в кар'єрі сезон. Лаяти за цю поразку борисовчан якось навіть не з руки. А похвалити хочеться Павла Нехайчика, який знов був на полі кращим і знову, як і в першому матчі, забив киянам красень гол. У зв'язку з цим є прохання до керівництва БАТЕ: не віддавайте, будь ласка, Нехайчика в київське «Динамо». Цей парубок гідний набагато більшого.

Автор публікації: Сергій КАНАШИЦ




Сюди !

This entry was posted in Пристрасті навколо нас. Bookmark the permalink.

Comments are closed.