Весна патріарха

Демографи Сергій Щербов і Уоррен Сандерсон знову розбурхали розуми своїми дослідженнями. Ще п'ять років тому вони передбачили, що людство вельми старомодно в оцінці віку, адже 40 років сьогодні, в XXI столітті, — зовсім не те, що вчора, в XX. Недавня ж публікація в журналі Science magazine і зовсім висадила інтернет. «Ми всі на 10 — 20 років молодше, ніж по паспорту!» — тріумфують одні. «Замовлена стаття, аби підняти пенсійний вік!» — волають інші. Автори і самі в легкому Шоке від подібного трактування своїх даних. У інтерв'ю «СБ» керівник групи по динаміці і прогнозуванню чисельності населення Віденського інституту демографії Австрійської академії наук Сергій Щербов пояснив, що ж насправді показали дослідження і чому сам хід історії підштовхує до того, аби люди виходили на пенсію пізніше і — увага! — не випробовували через це жодних незручностей.

–Судячи з усього, в найближчих 10 — 15 років вік виходу на пенсію в багатьох розвинених країнах буде не менше ніж 67. Причому як для жінок, так і для чоловіків. І це буде раціонально. Річ у тому, що пенсійна система як така дісталася нам в спадок від Бісмарка: у другій половині XIX століття пенсійний вік був встановлений на рівні 70 років, в 1916 році він дещо знизився — до 65. З тих пір традиційно вважається, що після 65 років, а то і після 60 — це вже людина літня. Можливо, років 200 тому так воно і було, адже тоді до цього рубежу доживало відсотків 25 чоловіків. А сьогодні в країнах Заходу — як мінімум втричі більше! Ось чому ми стверджуємо: поняття «старий» і «молодою» дуже міняються з часом залежно від здоров'я населення і тривалості життя.

— А що ви берете за точку відліку?

— Критерій такий: скільки ще людині належить прожити? Допустимо, в середині XX століття в розвинених країнах люди жили в середньому 70 років, зараз — плюс–минус 80. Раніше в середньому ще чверть століття попереду було в 50–річного європейця, а зараз — вже в 60–річного. Виходить, сьогоднішній 60–річний порівнянний з вчорашнім 50–річним! Це дуже поважно розуміти, оскільки багато рішень на сучасному світі приймаються виходячи саме з такої логіки. Сто років тому навряд чи хто пішов би вчитися, розмінявши шостий десяток, а сьогодні багато на Заході именно в 50 здобувають другу освіту, записуються на курси, більш того — в 70 беруть кредит на будівництво будинку, розуміючи, що в запасі є ще час. Зміщується верхній кордон тривалості життя — повинен зміщуватися в очах суспільства і момент настання старості. Якщо таким чином дати нове її визначення, «стандартизувати» вік в кожній конкретній країні, виявиться, що практично ні в одній державі, де тривалість життя зростає, проблема старіння насправді не стоїть. Скажу більше: зростає тривалість і ЗДОРОВОМУ життю теж. Є таке поняття «Демографічне навантаження літнім населенням», але воно, по суті, вважає «навантаженням» будь-якого, хто досяг 65 років. Тому ми спеціально вирішили розрахувати долю тих, кому через вік або хворобу дійсно потрібна допомога ззовні. Адже можна в 80 років бути абсолютно незалежним, а можна і в 45 гостро потребувати відходу. І що показала математична модель, розроблена на основі обстежень? У більшості європейських країн пропорція між тими, хто не може себе обслуговувати (і, отже, на чий вміст йдуть більш всього засоби), і тими, хто сам в змозі надати допомогу, практично не зростає. Навіть по цьому параметру ситуація не посилюється! Що ще раз підтверджує: старіння населення Землі — тема надмірно роздута.

— Ну як же? Чому тоді довкола стільки панічних розмов: ось, мовляв, біда — людей похилого віку стає все більше, молодих все менше, нація вимирає?

— Мені здається, немає на Землі такого місця, де б варто було кричати «караул!». Наприклад, одна з найнижчих рождаемостей сьогодні в Південній Кореї — близько 1 дитяти на жінку, в Шанхаї — і того менше, 0,8. Я зустрічався з місцевими демографами: вони не убиваються із цього приводу, значно більше їх хвилює, які заходи потрібні, аби поліпшити здоров'я населення, збільшити вклад в так званий людський капітал. Якщо в країні менше людей, але вони довше живуть, довше і більш продуктивно працюють, то це і є «демографічна» компенсація. Мені подобається система в Японії: у них дуже низька народжуваність, практично немає мігрантів, країна нестримно старіє, але там всі люди задіяні по максимуму. Колишні начальники, фахівці, часто, вийшовши на пенсію, продовжують працювати на неважких роботах — в бібліотеках, по забезпеченню порядку і тому подібне І це вигідно всім, в першу чергу — державі! А знаєте, де соціологи завжди реєструють найвищий «індекс щастя»? У Данії. І знаєте чому?

— Високий достаток? Стабільність? Соціальні гарантії?

— Я б пояснив цей феномен ще і тим, що у данців найбільш високий в Євросоюзі коефіцієнт зайнятості, причому у всіх віках, навіть самих старших. Адже щастя безпосередньо залежить від відчуття власної потрібності, корисності. На мій погляд, лише до кращого, що люди сьогодні доживають до похилих років не старими, а мудрими. Це та старість, яка і знає, і може. А оскільки процес йде досить повільний, до нього можна підготуватися, змінюючи структуру економіки, пенсійні віки, розвиваючи геронтологію, переучувавши літніх на нові спеціальності. Проте говорити про те, що світ довкола міняється, потрібно вже зараз!

— Сергій Якович, але як пояснити простій людині, що для старості вводиться інший відлік? Він же відразу заперечить: «А чим же я гірший за батьків, які вийшли на заслужений відпочинок в 55 і в 60?»

— Згоден, в розвинених країнах, де тривалість життя вища, це розтлумачити простіше: якщо покоління людей похилого віку на пенсії живе довше і, по суті, здоровіше, ніж попереднє, то відповідно зростає навантаження на покоління наступні, на дітей і внуків. Виходить дисбаланс. Але в Білорусі, Росії і Україні, звичайно, абсолютно інша ситуація. В наших бабушек–дедушек тривалість життя була, навпаки, більше, ніж у наших батьків! Тому якщо і заговорювати тут про збільшення пенсійного віку, то украй обережно, попередньо сто разів все пояснивши, а якщо його і підвищувати, то дуже поступово, на месяц–два в рік. Тоді це сприймається безболісно. Хоча в будь-якому разі така новація доки не повинна торкнутися чоловіків.

— Це чому?

— Тому що це було б несправедливо! Білоруски, за статистикою, в середньому знаходяться на пенсії більше 24 років, а з білорусів лише дві третини взагалі досягнуть пенсійного віку в 60 років і потім проживуть ще років 14, не більше. Про яке «піднімання планки» тут можна вести мову? Але пенсія для жінок в 55 років — це анахронізм, який залишився буквально в декількох країнах.

— Сергій Якович, свого часу ви робили для нашої країни демографічні прогнози — гранично песимістичний, веселково оптимістичний і зважено нейтральний, по якому, судячи з усього, події і розвиваються. У чому зараз ви бачите наші резерви?

— Не у припливі населення ззовні! Питання в іншому — знову ж таки в людському капіталі. Я зробив простий розрахунок: якщо смертність в Білорусі буде хоч би такий же, як в Естонії (а вона сама далеко не чемпіон за тривалістю життя в Євросоюзі, стоїть десь в кінці списку), то через 20 — 30 років з'явиться додатковий трудовий ресурс в 100 — 150 тисяч чоловік. Лише за рахунок крихітного збільшення одного показника буде видимий ефект! Якщо ж до 2050 року вік виходу на пенсію досягне 67, а тривалість життя зростатиме так, як зараз, по 2 роки в десятирічку, тоді ні про яке демографічне навантаження літнім населенням вам і говорити не доведеться.

Автор дякує Фонду ООН в області народонаселення за сприяння в підготовці матеріалу.

Автор публікації: Людмила ГАБАСОВА

Два майори

Орач небесний




Сюди !

This entry was posted in Блогосфера. Bookmark the permalink.

Comments are closed.