США піддалися на шантаж Росії

ТБІЛІСІ, 15 дек - Новини-Грузія.

оригінал статті - The Washington Times, США, автор - Януш Бугайський (Janusz Bugajski).

джерело - Inosmi.ru

З тих пір, як президент Обама почав свою кампанію по розрядці напруженості в стосунках з Москвою, Вашингтон постійно «прогинається» перед Росією, прагнучи заручитися її підтримкою в насущних питаннях безпеки. Тепер господарі Кремля вважають себе незамінним і хочуть витягувати максимум користі зі свого вигідного положення. В першу чергу Росія прагне нейтралізувати НАТО і мінімізувати вплив США на світовому рівні.

З точки зору Кремля НАТО залишається загрозою, але не тому, що воно дестабілізує Росію, а тому, що перешкоджає реалізації її імперських амбіцій. Президент Дмитро Медведев шантажує НАТО, заявляючи, що в разі розширення альянсу в східному напрямі припинить всяку співпрацю із Заходом. Не дивлячись на тих, що прозвучали на недавно минулому саміті в Лісабоні піднесені заяви, розширення НАТО застопорилося на невизначений період, застигнувши на східних кордонах Польщі.

Додатково до цього Москва прагне отримати право вето на розміщення військ в нових країнах НАТО. Москва хоче, аби НАТО зобов'язалося не розміщувати в них більш ніж по 3 тисячі солдатів, а у разі потреби вислати підкріплення в кризисній ситуації аби був потрібний спеціальний дозвіл Росії. По суті справи — альянсу доведеться запитувати дозволи Москви на втручання в разі, якщо Росія нападе на країну НАТО.

Крім того, Москва отримала запрошення брати участь в програмі протиракетної оборони НАТО і скористалася цим, аби посіяти розбрат на континенті. Медведев запропонував розбити Європу на два сектори «військової відповідальності» з метою захисту їх від ракетного удару, і аби один сектор контролювався НАТО, а інший — Росією, причому в цей сектор входили б всі колишні радянські республіки. У цьому контексті співпраця з Росією по Афганістану, Ірану і режиму нерозповсюдження ядерних озброєнь залежатиме від того, чи піде Захід на стратегічні поступки Росії і чи визнає за нею право мати сферу впливу в Євразії.

Проте, доки Москва намагається нейтралізувати НАТО, Республіканська партія в США набрала немало голосів на виборах в Конгрес і почала вставляти їй палиці в колеса. Незалежно від того, чи ратифікує вирушаючий склад Сенату новий договір СНВ про ядерне роззброєння, примирення між США і Росією вже викрите — це нерівне партнерство, засноване на хисткому фундаменті.

СНВ, як передбачається, повинен символізувати перетворення Росії на відповідального учасника світових процесів, але республіканці стверджують, що укладення договору ускладнить для США процеси розвитку протиракетної оборони і модернізації ядерних військ. Російське керівництво теж не покращує ситуації, загрожуючи «значними наслідками» і новою гонкою озброєнь в разі, якщо СНВ не буде ратифікований. Відверто визнаючи, що Москва шантажує Білий дім, міністр оборони Роберт Гейтс сказав, що Росія може перерубати канал постачання військ НАТО в Афганістані, що проходить через її територію, якщо договір не пройдет ратифікації. Також Росія може помститися, відгукнувши свою згоду на санкції відносно атомного проекту Тегерана.

Але стратегічне партнерство не може будуватися на шантажі і похвалянні. Широкі дебати, що почалися з обговорення договору СНВ, проливають нове світло на амбіції Кремля. Безумовно, Москва скористалася моментом примирення між США і Росією і добилася від Вашингтона поступок по стратегічних питаннях, зокрема, скорочення участі США в процесах, що відбуваються в тих регіонах, де Росія претендує на наявність у неї «привілейованих інтересів», зокрема, в чорноморському, закавказькому і середньоазіатському регіонах.

Медведевський «імперіалізм з людською особою» — це поліпшення стосунків із Заходом, але лише ради того, аби Захід поділився технологіями і зробив інвестиції, потрібні для модернізації і економічного розвитку країни. Адже в цьому випадку Росія зможе успішніше переслідувати свої трансрегиональние амбіції. Помилки Заходу ведуть до покірливості. Москва маніпулює стереотипами про ісламських терористів і переконує всіх, що бореться з джихадизмом на Північному Кавказі і біля своїх кордонів. В результаті цього мають місце багаточисельні порушення прав людини службами безпеці Росії, і країни Заходу їх здебільше ігнорують, що дозволяє Кремлю безкарно боротися з рухами за незалежності усередині Російської Федерації.

У випадку з Іраном Москву не задовольняє перспектива примирення між США і Іраном, оскільки це зменшило б вплив Росії на Близькому Сході. Для Росії Іран — це не лише тактичний союзник в грі проти США, але і потенційний суперник (в разі, якщо США і Іран помиряться). Росія користується експортом енергоносіїв як зброєю в політичній боротьбі проти сусідніх держав, але якщо Захід зніме санкції на експорт іранської нафти, то це частково зв'яже їй руки.

У випадку з Афганістаном Росія не хоче перемоги США. Успіх НАТО дасть США великий вплив по всій Середній Азії. Чим грунтовніше Вашингтон угрузає в Афганістані, тим менше ресурсів йому удасться виділяти на розміщення в сусідніх з Росією країнах, і тим наполегливіше Медведев пропонуватиме збудувати нову схему забезпечення безпеки в Євразії, яка дала б Кремлю право накладати вето на рішення, що приймаються НАТО.

Також ми повинні переглянути загальноприйняте переконання, що поліпшення стосунків між США і Росією вигідно для всіх пострадянських республік. Насправді, примирення між нашими країнами може спричинити дві негативні тенденції. По-перше, вони може виникнути серйозне занепокоєння, що Вашингтон кинув напризволяще національні інтереси незахищених сусідів Росії. Із-за того може статися або погіршення їх стосунків з Росією із-за ескалації страху перед встановленням її панування, або, як сталося, наприклад, на Україні, збільшення міри покірливості властей Москві і поляризація і радикалізація внутрішньополітичного процесу.

По-друге, Москва може осміліти, визнавши, що Вашингтон ігнорує інтереси безпеки своїх союзників і партнерів ради співпраці з Росією. Кремль вже випробував терпіння Вашингтона, зробивши ряд самовпевнених кроків, зокрема, побудував військові бази на окупованій території Грузії, продовжив термін присутності російського військового флоту на Україні і змусив Білорусію і Азербайджан підпорядкувати свої економічні інтереси інтересам Росії. Отже треба не проводити чергові «перезавантаження», а, можливо, зробити «апгрейд», аби краще розуміти мотиви Москви.

Автор статті Януш Бугайський завідує кафедрою імені Лаврентіадіса в центрі стратегічних і міжнародних досліджень. Недавно він опублікував книгу «Грузинські уроки, або Конфлікт інтересів Росії і Заходу у Великій Європі» (вид-во CSIS Press, 2010)

оригінал статті - The Washington Times, США.

США піддалися на шантаж Росії