Вірус

Нормальний вірус, як хороше кохання, — довго не дає себе забути. Колонка Тетяни СУЛІМОВОЇ

Нормальний вірус, як хороше кохання, — довго не дає себе забути. Взагалі-то хворіла я більше місяця, не залишивши біля себе не єдиного здорового домочадця, а почалося все з нешкідливого почервоніння в горлі. І ось коли моєму ОРЗ пішла п'ятий тиждень, я розсердилася, сказала: «Стоп!» і вижила хвороба з організму. Але за час хвороби чого лише не передумала! «Це все ваші підступи!» — докоряла я знайомому власникові фармацевтичного бізнесу. Ну і як не подумати погане про аптекарів, якщо наші хвороби — їх прибуток. Ми трьом почервонілі носи, а вони співають нам в рекламній паузі ніжну пісню про краплі в ніс. Ми хапаємося за горло, а вони нам тут же підсовують пілюлі, що полегшують життя. «Є така наука вірусологія і такі лікарі — вірусологи.» — починала я вранці бесіду, уриваючись на кашель, а муж звинувачував мене в манії переслідування. Але я–то знаю, що все довкола підступи фармацевтів. Жарт, звичайно. Але людині властива підозрілість. І ось я думаю — раз вже не уникнути появи нових вірусів, то чом би не змусити їх працювати собі на благо. Виводиш вірус, розробляєш ліки до нього. Блюзнірський і схоже на трилер, але набагато гуманніше, ніж зіткнутися з незнайомою хворобою. Від якої немає ліків.

Забавно, що, поки я хворіла і фізичні сили мого організму були невеликі, голова, навпаки, працювала в надшвидкісному режимі, так що я написала на місяць вперед радіопрограм. Що ж, покинувши мене, вірус залишив непогані відступні. І з теплотою згадуючи чай і шкарпетки, я пішла морозити здоровий ніс.

Моя приятелька якось підсунула мені книжку з провокаційною назвою «Полюби хворобу свою». Я почитала і зрозуміла: аби нирки не хворіли — не потрібно боятися. Аби горло не хворіло, не потрібно говорити погане. Кашель — це коли хотів сказати і не сказав, а жіночі хвороби, тому що всі мужики сво. І взагалі, все від таємних переживань. Буду, як Надія Бабкина! Відкрита і весела.

Что–то є таке в цих духовних аспектах. Тобто коли людина повна життя і оптимізму, хвороби відскакують. Песиміст все життя вмирає, оптиміст навіть не встигає відмітити, що він помер. Закохані не хворіють. Напевно, тому, що якщо хворієш на один вірус, інший не прилипає. А кохання — це вірус. Факт. Всі симптоми ті ж. Що навіть оточують можна заразити, поглянуть ось на тебе закоханого подружки і теж захочуть. І теж закохаються. Епідемія.

Те, що з хворобою можна домовитися, — правда. Мама моєї знайомої заговорює від пики. Курйоз в тому, що до неї навіть доктор–инфекционист приїжджав лікуватися, коли притиснуло. І вилікувався. Діток від заїкання і від переляку вироками лікує. Народна медицина скільки століть практикується, шкода, що секрети її вирушають разом з нашими бабусями. Програми про травники користуються особливою популярністю, але завжди існує небезпека, що кто–то не розбереться і залікує свій діагноз багульником, а треба було б в больничку сходити.

Як я вже сказала, препаратам і аптекам не довіряю. Але коли мені набридло чхати на свою хворобу, я пішла і купила собі все, про що вони там в рекламі співають. Закапала ніс і видужала. А для більшого ефекту сходила в лазню.

Здоровенькі були!

Автор публікації: Тетяна СУЛІМОВА

Книжковий вимір

Любов.

Любов Соколова

ОДНЕ МІСЦЕ!




Сюди !

This entry was posted in Мій погляд. Bookmark the permalink.

Comments are closed.