Епоха неоіндустриализації

Міцна і ефективна інтеграція можлива лише на неоиндустриальном фундаменті, вважає професор МГУ Сергій Губанов

На прошедшем в Москві V Форумі проектів програм Союзної держави одним з найцікавіших стала доповідь доктора економічних наук, професора МГУ Сергія Губанова. Він запропонував неординарну концепцію економічної інтеграції Росії і Білорусі. Сергій Губанов — автор нової неоиндустриальной парадигми світового соціально-економічного розвитку. Теорія, що розробляється ним, активно обговорюється в сучасній науковій літературі, в суспільно-політичних ЗМІ. Ми попросили Сергія Губанова розповісти про свої наукові погляди, про перспективи економічної інтеграції в рамках Союзної держави.

— Сергій Семенович, свою доповідь ви почали з констатації того, що валютно–финансовий криза залишилася позаду і до наступної кризи є час, аби поміркувати про його уроки. Що, на ваш погляд, показала криза?

— Почну з того, що часу на роздуми у нас дуже небагато — до наступної світової кризи залишається всього три–четире року.

— Так мало?

— Такі вже закономірності сучасної епохи. Що стосується уроків кризи, то, можливо, найголовніше, що криза показала: країни, які робили ставку на внутрішню промислову основу розвитку, тобто займалися сучасною індустріалізацією, пов'язаною з комп'ютеризацією, криза фактично обійшла стороною, — це Китай, Індія і Бразилія. А більш всього від нинішньої кризи постраждали країни, де місцева валюта підпорядкована долару або знаходиться в зчепленні з ним.

— Що висвітив кризу стосовно Білорусі і Росії?

— Для Білорусі і Росії криза мала різну природу. Білоруська економіка не була ні його вогнищем, ні його джерелом, і зовнішня криза транслювалася на неї в основному по лінії торгівельних зв'язків. У Росії унаслідок багатолітнього «сировинного перекосу» і залежності економіки країни від нафтодоларів вибухнула масштабна криза сукупного внутрішнього попиту. Саме тому державне керівництво Росії сьогодні підкреслює необхідність переходу від экспортно–сирьевой моделі до инновационно–индустриальной.

— Так начебто індустріалізацію, як і электрофикацию всієї країни, ми вже успішно провели за радянських часів. Або, виявляється, немає?

— Свого часу економіка Радянського Союзу блискуче впоралася із завданнями першої фази індустріалізації. Електрифікація всіх видів машинобудівних виробництв і продуктивних сил була здійснена в найкоротші за історичними мірками терміни.

— І активно допомагали проводити індустріалізацію іншим країнам, тому ж Китаю, та і Індії.

— Приблизно до 1970–х років СРСР був найбільшим постачальником технологій, машин і устаткування для електрифікації інших країн світу і перш за все тих держав Азії і Африки, які боролися за національну незалежність, за позбавлення від колоніального гніту. Досить сказати, що Індія і Китай завдяки Радянському Союзу зуміли у випереджаючому режимі провести електрифікацію своєї промисловості, створити з нуля багато видів промислових виробництв: хімічних, металургійних, машинобудівних. Якраз завдяки виграшу історичного часу і раціональній господарській політиці, повністю і жорстко підпорядкованою загальногосподарським державним інтересам, Індія і Китай зуміли вже на базі власного індустріального потенціалу включитися у вирішення завдань неоиндустриализации — другої фази індустріалізації, стаючи лідерами в освоєнні технологій автоматизації і виробництва технотронного рівня.

— Так, а ось тут, якщо можна, поясните, що це таке «друга фаза індустріалізації».

— Економічна наука раніше не виділяла окремо другу фазу індустріалізації. Йшлося про «інформаційний», про «постіндустріальне» суспільство, хоча це просто нісенітниця, тому що без машинної техніки, наприклад, без машин з мікропроцесорами, навіть інформаційні потоки мертві і нікуди не течуть. Ні «безмашинного», ні «машинного» для поста суспільства ніде не немає і ніколи не буде.

— Значить, російська промисловість, за вашою оцінкою, знаходиться на першій фазі індустріалізації?

— Так, російська, як і білоруська промисловість, в своїх організаційних формах і по технічному складу відповідає вже застарілим технологічним устроям. У них представлені технології рівня першої фази індустріалізації, в основному електромеханічні. Процеси управління верстатами, збірки автомобілів, тракторів, холодильників, телевізорів, ліфтів і інших видів промислової продукції тут електрифіковані, але не автоматизовані.

— Тому ви говорите про необхідність нової індустріалізації.

— Йдеться про необхідності нової індустріалізації, але лише в більш імперативному і категоричному ключі.

— Поясните вашу тезу.

— Суть першої фази індустріалізації полягала в електрифікації промисловості, сільського господарства, транспорту, житлово-комунального господарства, соціальної інфраструктури. І головні завдання електрифікації у нас в основному виконані. Проте ряд завдань, все ще чекає свого практичного рішення. У їх числі електрифікація сільськогосподарських машин, автомобільного, морського і річкового транспорту. Отже, поки рано говорити про завершення навіть першої фази індустріалізації. Проте індустріалізація не закінчується на електрифікації робочих місць, а продовжується їх комп'ютеризацією і автоматизацією, аж до становлення єдиної автоматизованої системи продуктивних машин, взаємно інтегрованих мікропроцесорними, або цифровими технологіями. Таким чином, неоиндустриализация означає створення комп'ютеризованих і автоматизованих продуктивних сил, що зв'язали в єдину автоматизовану систему машинного виробництва і розподілу матеріальних і соціальних благ. Якщо базисним продуктом електрифікації є кіловат, то базисний продукт неоиндустриализации — мікропроцесор. Відповідно готовність конкретної країни до неоиндустриальному етапу розвитку визначається наявністю внутрішнього виробництва мікропроцесорів і мікропроцесорної техніки. Країна, яка володіє своїм виробництвом передових мікропроцесорів, підготовлена до масштабної неоиндустриализации в усіх відношеннях: науково-технічному, технологічному, інноваційному, індустріальному, інформаційному, кадровому, організаційному, системному.

— Союзні суперкомп'ютерні програми «СКІФ» і «СЬКИФ–ГРІД», що успішно реалізовуються російськими і білоруськими фахівцями, якраз і націлені на розвиток комп'ютеризації Росії і Білорусі.

— Звичайно. У союзних научно–технологических програмах втілюється ідея спільного неоиндустриального розвитку Росії і Білорусі. Останніми роками немало говорилося і писалося про відмінність економічних моделей Росії і Білорусі. Звідси витікали помилкові тези: або про нібито безперспективності російсько-білоруської інтеграції, або про необхідність натиску однієї сторони на іншу. Такого роду переконання неспроможні. По-перше, не натиском зміцнюється економічна інтеграція наших держав. Їх інтеграція диктується спільністю і взаємністю корінних стратегічних інтересів. По-друге, безперспективна не інтеграція Росії і Білорусі — безперспективна спроба звести їх інтеграцію на «економіці труби», на первинних переділах, які не дають наукоємкої продукції з високою доданою вартістю. Тут і насправді жодного спільного знаменника не знайти. Міцна, по-справжньому ефективна економічна інтеграція Росії і Білорусі необхідна і можлива на неоиндустриальном фундаменті.

Аркадій МЕДВЕДЕВ

МОСКВА

Дарина і Сергій проявили білоруський характер

Повірте, мрії збуваються

Нокаут!




Сюди !

This entry was posted in Пристрасті навколо нас. Bookmark the permalink.

Comments are closed.