Як складатимуться белорусско–российские стосунки після виборів? Чому Москва стурбована активною позицією Євросоюзу по відношенню до Мінська? Якими взагалі бачаться сьогодні інтеграційні процеси в регіоні? Ці і інші актуальні проблеми прокоментував для «СБ» відомий російський експерт по міжнародних справах, головний редактор журналу «Росія в глобальній політиці» Федір Лукьянов.
— Федір Олександрович, а ви стежите за виборами в Білорусі?
— 10 кандидатів — це цікаво як видовище, але жодного відношення до реальних політичних процесів не має: все зрозуміло. Як вибори пройдут і хто переможе. Мені смішно читати коментарі, що Захід, мовляв, шукає на цих виборах ставлеників Москви. Схоже, це деяким кандидатам поважно переконати що оточують, що вони і є ці самі ставленики, що їх приймають в Кремлі.
— А насправді — приймають?
— Якщо кого–то і приймають, то не на високому рівні.
— Тим часом Європа вперше за десятиліття безпосередньо займається виборами в Білорусі, до Мінська приїжджали міністри закордонних справ Польщі і Німеччини. Чи немає в цьому деякого протистояння між Москвою і Євросоюзом?
— Протистояння явне було раніше, наприклад в 2008 році, коли Європейський союз раптом «прозрів», зрозумів, що в Білорусі насправді не все так жахливо. ЄС прозрів тоді виключно тому, що, як мені здається, вирішив «відірвати» Білорусь від Росії. Грузинська війна злякала всіх — і Білорусь, і Європу у тому числі. Тоді і виникло прагнення глибше інтегрувати Мінськ в «Східне партнерство». Потім Європейський союз потонув в своїх проблемах, внаслідок чого актуальність політики сусідства для Європи різко знизилася.
До якої міри Європейський союз сьогодні готовий вплутуватися у великі ігри із-за Білорусі? Важко сказати. Приїхати і підтримати вербально — так, не висловлюватися дуже різко щодо того, як прошли вибори в Білорусі, — можливо. Для кого–то високою мірою серйозності відношення до Мінська може бути сам факт обіцянки трьох мільярдів євро, — враховуючи, скільки грошей ЄС треба на підтримку свого внутрішнього існування з Ірландією, Португалією, Іспанією. Але пообіцяти — ще не означає виділити, в будь-якому разі все це може розтягнутися на довгий термін.
— Виникає питання: Москва в особі політичного керівництва разругалась з Грузією, Україною, Білоруссю. Це особисті стосунки так впливають на політику або все ж міждержавні проблеми надбудовують емоційну верхівку?
— Оскільки я прагну дотримуватися школи реалізму в зовнішній політиці, то вважаю, що стосунки лідерів — це чинник важливий, але він похідне від фундаментальніших речей. Стосунки з Віктором Ющенком, наприклад, були жахливими. І під кінець вони просто закінчилися. Але цьому була об'єктивна причина. Віктор Андрійович абсолютно щиро вважав, що чим Україна далі від Росії, тим краще, це були його позиція і глибоке переконання, для реалізації якого він використовував різні засоби.
З Мінськом ситуація інша. Десь в 2005–м настав момент, коли формат Союзної держави себе об'єктивно вичерпав в тому об'ємі, в якому він був запущений в 1999–м. Воно повинне було тоді або розвиватися до реальної інтеграції, а це серйозні речі з обмеженням суверенітетів і так далі, або згортатися. Або переформатуватися. Коли немає чіткої рамки, вона заповнюється чим завгодно. У тому числі і особистими стосунками.
— Але паралельно почалася робота над Митним союзом, що заглиблює інтеграцію.
— Ще рік тому здавалося, що Митний союз — це головний пріоритет для Росії, магістральний напрям, тому остаточно вступити в конфлікт з Білоруссю не можна. Зараз створення Митного союзу продовжується, але для Росії на перші позиції знову повернулося СОТ. Судячи з усього, у владі з'явився деякий консенсус по вступу, що цю історію треба завершувати. Дійсно, для вступу в СОТ в Росії зараз ситуація сприятливіша, чим раніше: досягнуті домовленості з основними гравцями — США і Євросоюзом. Думаю, до тих пір, поки не завершиться цей процес, основні сили будуть кинуті туди. До речі, і з Казахстаном ведуться переговори про координацію зусиль по вступу в СОТ. А ось в Мінська доки до СОТ велика дистанція.
Так, Митний союз — це великий крок вперед: наступним повинне стати створення Єдиного економічного простору, здатного вирішити низку запитань, які хвилюють у тому числі і Мінськ. Карта руху є — просто доки немає консенсусу.
— У грудні проходит ряд самітів: ОБСЄ в Астане, в Москві — ЕврАзес і ОДКБ. У Організації Договору про колективну безпеку, до речі, Мінськ прийме головування.
— Ситуація досить абсурдна. Коли Дмитро Медведев в 2009 році виступив з відеозверненням в своєму блозі з приводу Віктора Ющенка, все було зрозуміло, це було безпечно — Віктор Андрійович вирушав. Відносно Мінська доки важко якось зрозуміти стратегію, що Росія збирається робити після білоруських виборів. Не визнати їх, піти європейською дорогою десятирічної давності? В принципі, це можливо, але це як мінімум противоречит внутрішньоросійській логіці. А по-друге: далі що? Вдавати у всіх цих організаціях, що Білорусі не існує, — не вийде. Вважати вибраного Президента нелегітимним — як тоді мати з ним справу? Це створить для Росії постійну перешкоду в реалізації проектів на пострадянському просторі.
— А Організація Договору про колективну безпеку — для Росії це важлива тема?
— Думаю, що для Москви важливі і ОДКБ, і Колективні сили оперативного реагування (КСОР). Це та сфера, в якій Росія зацікавлена більш всього: ситуація в Афганістані відомо яка, треба перетворювати ОДКБ з клубу по інтересах в організацію, відповідну назві. Але в Мінська явно немає такої зацікавленості, Білорусь далеко від Афганістану. Свого часу в ОДКБ вступали ритуально, аби показати Росії: ми з вами, і всіх це владнувало. А зараз вже немає, є реальні завдання і, вочевидь, потрібне вибудовування нової моделі стосунків.
— Що Мінськ може чекати від Росії і Європи після 19 грудня, дня виборів в Білорусі?
— Швидше за все, Росія поведеться нейтрально — прошли вибори і прошли. Якими б не були емоційними взаємні вислови перших осіб, настає момент, коли на користь справи, я б навіть сказав, в національних інтересах доводиться знаходити загальні рішення з тими, хто потрібний, а не з тими, хто приємний.
Швидше за все, білоруські вибори ЄС визнає, як в Казахстані і Азербайджані: так, не все гаразд, так, є дрібні порушення, але вони не вплинули на результат виборів і є прогрес. Визнати беззастережно не можуть, це буде втрата особи. Але сказати, що є прогрес і що сподіваємося на рух, — сповна.
— Ну та, глава російської ЦВК Володимир Чуров був в Америці і там теж знайшов масу порушень.
— Сила Амеріки в тому, що їй абсолютно все одно, що про неї скажуть інші. Але якщо серйозно, то ніхто не знає, як складатиметься поствиборна ситуація. Від Москви, на мою думку, можна чекати виразних сигналів. Тому що всі розуміють: від торгівельних інформаційних воєн ніхто не виграє.
Автор публікації: Тетяна БОРИСОВ
Александрійські позбавленці, або Збита шкала російської поезії
Політична доля ОДКБ
Єдиний день голосування в Росії - в країні проходят близько 8 тисяч виборів
Об'єктивності ради
Ключі від виборів в Білорусі знаходяться в кишені народу