Що робити нашій людині в Саратові? Упевнений, небагато вкажуть і місце розташування цього міста на карті. Тим часом він — центральний на Волзі, стоїть якраз на самій середині річки. Але не цим славний. Геннадій Хазанов якось прозвав його «селом Гадюкино» із-за невлаштованості побуту. Проте нині не все так погано. І привід заглянути сюди є. Наприклад, в музей.
Музеїв тут декілька. І в кожному білорусові варто поцікавитися, а не чи принесуть господа доглядачі із запасника какую–нибудь рідну дрібничку. Зокрема, в обласному краєзнавчому ось вже майже 100 років зберігаються портрети з-під Бреста. Раніше вони прикрашали стіни палацу Немцевічей в Скоках. Тепер розчулюють жителів російської глибинки: пани і пані в західноєвропейських вбраннях дивляться на глядачів гордовито, величаво.
Калузькі охоронці наших цінностей не ховають їх від погляду дослідників з Мінська і Бреста, на відміну від колег з деяких інших російських музеїв. Про це 21 липня 2009 року на сторінках «СБ» детально розповідав Адам Мальдіс. Я ж скажу про приємну новину, що прийшла з берегів Волги. Її мене повідомив Валерій Казаков, голова Федеральної національно-культурної автономії «Білоруси в Росії». Валерій Миколайович, який за службовим обов'язком часто відвідує Сибір і прилеглі землі, вирішив заглянути в Саратов. Маючи потрібні зв'язки, поклопотався про створення копії одного з портретів, а саме — зображення короля Стефана Баторія. Днями нове полотно, невідмітне від старого оригінала, прибуло до Мінська. Керівник нашої діаспори в Росії подарував його одній з організацій по зв'язках із співвітчизниками. Дар своєрідний — його, звичайно, чекали, швидше, в музеї. Але Валерій Миколайович обіцяє: на цьому повернення національної спадщини на батьківщину не закінчене. Це тепер одна з головних цілей суспільства співвітчизників в довколишній країні. А в Росії наших земляків, мабуть, більше, ніж в какой–либо іншій країні.
Втім, что–то я не пригадаю, аби при великій кількості культурних і особових зв'язків кто–то з «тамошніх» раніше піклувався про передачу в свою справжню Вітчизну реліквій і раритетів.
До речі, скоковско–саратовские картини були евакуйовані з Білорусі ще в роки Першої світової війни. І начеб як їм давно пора повернутися додому. Проте реституція — найскладніша форма стосунків між державами, навіть дуже близькими. Та і, з іншого боку, може, і повертати нічого не треба. Чому не створити в російських музеях відділи білоруського мистецтва, якщо там є що показати? Тим більше що в мінському художньому музеї є цілий зал російського мистецтва. Паритет як би сам собою напрошується, особливо враховуючи, що живем–то в Союзній державі. І до всього — це ще один напрям туризму. Упевнений, навіть далекий від художнього життя громадянин, приїхавши з Гомеля до Саратова, сам потягнеться до прекрасного, лише почувши, що воно своє, рідне.
На жаль, ідея доки серйозно ніким не осмислена. Хоча в нинішній Рік культури Білорусі в Росії це було б дуже до речі.
Я, наприклад, до цих пір пам'ятаю, в який прийшов захват, коли в «Третьяковке» побачив наших Хруцкого і Крокувала. Єдине, що засмутило: під шедеврами не було жодного напису про коріння геніїв, ні слова «Вітебщина», ні назви «Білорусі». Тисячі, мільйони туристів ходять мимо знаменитих полотен і не здогадуються, що перед ними роботи не просто світових талантів, а людей однієї землі. Може, в світі мистецтва місце народження і не поважно. Та все ж, думаю, місце народження — це не зайва подробиця біографії для того, щоб зрозуміти творця.
Втім, напередодні «Третьяковка» надала відразу декілька залів під спільну виставку з Національним художнім музеєм Білорусі. Експонували Хруцкого — 32 полотна (23 везли з Мінська). Деякі виставлялися вперше. Шкода лише, хороший почин на тому і закінчиться. Хруцкий знов займе своє колишнє місце в залі російського мистецтва — в куточку, як один з багатьох.
Хоча, за великим рахунком, як сусіди відноситимуться до того, що зберігається у них нашій художній спадщині, залежить лише від ініціатив з білоруського боку. Пора розробляти туристичні маршрути по пам'ятках, що знов відкриваються.
Автор публікації: Віктор КОРБУТ
Фото: РЕЙТЕР
Убити романтика, або Повернення міщанина
Люди міста
Віктор Павлов: Мої голуби — душі акторів
Еталон Віктора Третьякова
Він був людиною Вчинку